Хто стане мером у Донецьку? Досьє на кожного кандидата
31 жовтня Донецьк обиратиме собі нового міського голову. Хто стане
керманичем міста? Чому про претендентів не відомо практично нічого?
Варто дізнатися, хто є хто.Під покровом таємниці
Донецькою територіальною виборчою комісією зареєстровано 8
кандидатів на посаду міського голови Донецька, а саме Олександр
Лук`янченко (Партія Регіонів), Андрій Амбросьонок (Єдиний Центр),
Аркадій Яворський (Фронт Змін), Роман Лигін (Народо-демократична
партія), Кирило Кудлай (партійна організація Всеураїнське об’єднання
«Громада»), Вікторія Васильєва (Партія Зелених), Володимир Марченко
(Прогресивна Соціалістична Партія України) та Сергій Анікушин (партія
Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
Згідно до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради АР
Крим, місцевих рад, та сільських селищних, міських голів», який був
прийнятий українським парламентом в липні, кандидати в мери не можуть
бути самовисуванцями.
Виявляється, дізнатись хоч щось про кандидатів на посаду мера, за
тиждень днів до виборів, в Донецьку справа не з легких. Так, ані ЦВК,
ані ТВК не надають жодної, хоча б короткої, довідкової інформації. Тож
довелось звертатись до місцевих партійних осередків та преси, щоб по
крихті назбирати відомості про претендентів на крісло мера.
В порівнянні з кампанією 2006 року, теперішня виглядає млявішою як в
кількісному, так і в якісному складі учасників. Нагадаємо, що в минулій
кампанії брали участь 15 кандидатів. Серед них були беззаперечно сильні
Сергій Бешуля та Олександр Клименко. Цього ж року все виглядає
безальтернативно та сумно. Партія Регіонів – традиційно має тотальну
перевагу «у себе вдома». Комуністи та «Сильна Україна», що мають у місті
більш-менш боєздатні структури та електоральну підтримку, не мають
своїх кандидатів. Це наштовхує на думку про результат кулуарної
домовленості. «Опозиційні» ж політичні сили «зливають» кампанію, не
збираючись влаштовувати жодного супротиву. Інакше, чим пояснити
висунення відверто непрохідних кандидатів та повну відсутність PR
компанії на їх підтримку? Знову виникають думки про раніше укладені
угоди між політиками.
Хоча більшість політичних сил останнім часом займалися симуляцією
активної діяльності, та дозволяли собі риторику, наче на їх боці
підтримка половини міста, проте вибори є індикатором, що яскраво
демонструє неспроможність абсолютно всіх «опозиційних» партій працювати
в Донецькому регіоні.
Тож що ж за меню запропонував нам «політичний бомонд» в якості претендентів на крісло голови міста?
Мер, що стане мером
Почнемо з нині діючого мера та найвірогіднішого переможця в цих
перегонах – Олександра Лук’янченка. Рейтинги Олександра Олексійовича в
Донецьку залишаються відносно стабільними. Близько 60% донеччан згідно з
опитуванням Донецького інформаційно-аналітичного центру готові
намалювати позначку навпроти його імені в бюлетенях. Але навіть у
«фаворита» перегонів не все складається.
В ЗМІ все частіше з’являються критичні матеріали, пов’язані з іменем
мера. При чому критика на його адресу йде не тільки від опозиційних
сил, а й від деяких однопартійців. Лук’янченко має складні відносини з
Борисом Колесниковим. Його «протеже» в Донецьку – секретар міськради
Левченко та голова Будьонівської райради Донецька Бобков. Будьонівський
керманич відкрито заявив :«Мер міста не виконав жодного з пунктів своєї
передвиборчої кампанії…».
Напевне, згадають меру всі плями та недоліки в його репутації.
Основним джерелом критики на адресу Лук’янченка є недовиконання або й
повне ігнорування багатьох передвиборчих обіцянок 2006 року. Наприклад,
варто згадати мільйони бюджетних коштів, що були виділено на побудову
метрополітену та з успіхом «зариті в землю».
Або обіцянки грандіозної забудови мікрорайноу Широкого, де мали
побудувати житло для 20 тисяч людей. Реалізовувати її мер запросив
сумнозвісну в Росії компанію, що «засвітилася» в Донецьку нід назвою
«Соціальна ініціатива: Москва-Донецьк». Вона на той момент вже мала за
плечима декілька кримінальних справ в російській прокуратурі та була, по
суті, елементарним аферизмом. І не знати цього Олександр Олексійович не
міг. Тому на місці, де мало бути житло, і понині пустка.
Також йому згадають багаторазові скандали пов’язані з земельними
«махінаціями», що тягнуться ще з 2006 року та час від часу вибухають з
новою силою (згадайте виділення землі в мікрорайноніТекстильник для
зведення підприємства із переробки сміття).
І якщо раніше всю відповідальність за недоліки в своїй роботі пан
Лук’янченко мав звичку перекладати на «помаранчеву» владу, яка «...не
дала нам зробити...», то нині така можливість в нього відсутня.
Розуміючи це, мер, за його словами, віднині готовий приймати критику на
адресу своєї роботи, хоча раніше дуже болісно сприймав «демагогів». Якщо
б не менталітет донеччан, що звикли голосувати за «своїх», то цей
зразок класичного бюрократа з повною відсутністю харизми та вміння
публічно виступати вже давно б «злетів» з крісла голови міста.
Молодий мільйонер, якого затримала СБУ
Кандидат на посаду мера від «балогівської» партії «Єдиний центр»
Андрій Амбросьонок відомий, здебільшого, за рахунок скандалів, що його
оточують. За інформацією ЗМІ, Андрій Миколайович випадково став
кандидатом на посаду голови міста.
Так сталося, що під час виступу в «Донбас Палас», відомий партієць
«ЄЦ» Вадим Карасьов назвав його кандидатуру і Амбросьонку не залишалось
нічого, окрім як погодитись, хоча до того він балотуватися в мери не
збирався. Про цьго діяча політичної сфери ми знаємо в першу чергу з його
бордів та завдяки скандалам, пов’язаним з його бізнес-діяльністю.
Андрій Амбросьонок за 4 роки перебування в велиій політиці встиг
попрацювати головою обласної організації Партії промисловців та
підприємців, помічником народного депутата Онищука (НУНС), заступником
голови Партії промисловців та підприємців України, а з 2008 року є
головою Донецької обласної організації «Єдиного Центру». В березні 2009
року в офісних приміщеннях, що належать йому, проведено обшуки,
зарештований головний бухгалтер.
Андірю Амбросьонку належить ВАТ «Агрокомплекс» (мережа супермаркетів
«7 квартал» в Донецьку та області), також до сфери його впливу
відносять ВАТ «Дірол Кедбері», ВАТ «Стім-Донецьк», туристичну компанію
«Файн Тур».
Здавалося б успіший, молодий бізнесмен-мільйонер. Але пан
Амбросьонок - банкрот. Сьогодні підприємства, що йому належать, мають
цілу низку багатомільойнних кредитів та не виконують забов`язання, що
взяли пред банками.
Банки серед яких «Родовід», «Київська Русь», «Промінвестбанк»,
«Райфайзенбанк Аваль», в свою чергу, звернулися до суду та вже мають
кілька рішень на свою користь. Але грошей вони не отримали.
Підконтрольні Амбросьонку фірми подають заяви на визнання банкротом його
ж підприємств, які є боржниками банків, а щоб не почалось трансформації
банкрутства в санацію, через декілька днів відкликають їх і знову
подають.
Таким чином вони ухиляються від виконання боргових забов`язань перед
банками. Прокуратурою Донецької області порушено кримінальну справу за
фактом «шахрайства» відносно групи директорів та бухгалтерів фірм
Амбросьонка, а в п’ятницю Служба безпеки України у Донецькій області
затримала його через його бізнес-діяльність, про що йдеться в
прес-релізі.
Тож незрозуміло яким чином людина, що відверто порушує закони
України може очолювати партійну огранізацію в області. А як кандидат в
мери Андрій Миколайович обрав улюблену політичну практику – реклама на
вуличних носіях. Риторика Амбросьонка нічим не різниться від програми
партії. Все сходиться до того, що пан Амбросьонок сподівся, що посада
мера, або хоча б місце у міськраді може врятувати його від банкрутства
та кримінальної відповідальності.
Прогресивний соціаліст-українофоб
Ще один, хоча б впізнаваний претендент на крісло міського голови –
Володимир Марченко, що представлятиме інтереси Прогресивної
соціалістичної партії України, де він є другою особою після Наталі
Вітренко. Також він є доцентом Інституту соціалізму Російської
Федерації. В цілому Володдимир Романович дуже вигідний для ПСПУ
кандидат, оскільки саме за рахунок його ваги в партії буде можливість
відновити вплив «вітренківців» в Донецьку та області, повернутись в
медіа-простір.
Цілком можливо, що на проросійській риториці Марченко зможе отримати
непоганий результат в місті. Хоча ПСПУ і заявляє, що завжди буде в
опозиції до влади, як до колишньої так і до нинішньої, але добре відомо,
що насправді вони за рахунок частини своїх прибічників завжди
допомогали «регіонам». Дякувати Богу, що Донецьк ніколи серйозно не
сприймав політичних маргіналів, яким є Володимир Марченко з його
русофільською та місцями радикально лівою риторикою.
Всі інщі партії виставили на ці перегони відверто непрохідних
кандидатів, популярність яких на рівні похибки, чим продемонстрували
свою неготовність до реальної боротьби в Донецьку.
Кузня кадрів від Яценюка
Так, кандидатом від партії ВО «Батьківщина» є Сергій Анікушин.
Людина, маловідома не тільки широкому загалу, а й в середовищі
експертів. Єдина відома інформація окрім стандартно-партійної програми,
це те, що на минулих президентських виборах цей кандидат був довіреною
особою Арсенія Яценюка та є вихідцем з будівельної сфери бізнесу.
Виходячи з повної відсутності підтримки кампанії з боку ВО
«Батьківщина», партія таким чином завчасно визнає поразку.
Сам «Фронт Змін» виставляє на ці прегони нікому невідомого Аркадія
Яворського. За інформацією, що надали однопартійці, він працює
викладачем, та є доцентом в Донецькому Державному Університеті
Управління. Але, як повідомило надійне джерело в самому університеті, ця
людина вже 4 роки не викладає та не є працівником вишу. Одразу видно,
що, висуваючи таку кандидатуру «Фронт Змін» прагнув лише до формальної
участі в мерській кампанії та не розраховує на якийсь результат.
Справжньою «кузнею» опозиційних кадрів виглядає партія Арсенія
Яценюка на цих виборах. Кандидат від Народно-демократичної партії Роман
Лигін, як і згаданий раніше Сергій Анікушин, був довіреною особою
Яценюка на минулій президентській кампанії. Він є директором ВАТ
«Інтелект-консалтінг», що займається захистом прав на інтелектуальну
власність в Донецьку та області. Окрім цього, невідомо практично нічого,
ані програми, ані хоча б якихось біографічних данних, оскільки сторінка
НДП в Донецьку не існує.
Від тварин до людей та першокурсника в мери
Партія Зелених висунула кандидатом на посаду мера відому в певних
колах благодійницю Вікторію Васильєву. Вона є засновником та незмінним
директором притулку для собак «ПІФ». Заради цього Вікторія залишила
престижну роботу бухгалтера і заслуговує на оплески. Але що вона може
запропонувати донеччанам, та який досвід має, невідомо, оскільки
політична компанія не проводиться взагалі. Та й чи в змозі пані
Васильєва щось зробити для міста, якщо вона досі не змогла легалізувати
та офіційно зареєструвати свій притулок?
Та найбільшою сенсацією цьогорічної кампанії є Кирило Кудлай.
Кандидат від партійної організації Всеукраїнського об’єднання «Громада» -
є прешокурсником Донецького Національного Університету. Навчається
Кирило на історичному факультеті за спеціальністю «міжнародні
відносини». Можна зрозуміти амбіції молодика, що отримає непоганий пункт
в резюме, але нащо «Громаді» людина, яка ще 2 місяці тому була
школярем, в якості кандидата, незрозуміло. Невже в одної з найстаріших
партій в Україні не знайшлося більш досвідченої та відомої широкому
загалу кандидатури?
Тож, виявляєеться, донеччани знов приречені на вибори без вибору на
зразок радянських з одною кандидатурою. І кому за це дякувати більше -
регіоналам, що практично окупували медіапростір Донеччини, чи опозиції,
яка без бою складає зброю - питання що не має відповіді.
